Донато Каррізі Я - безодня

Прірва може врятувати. Але врятуватися від неї – неможливо

Ніхто не знає його імені. Ніхто не заходить до нього в гості. Самотній, але вдоволений цією самотністю Збирач сміття не потребує компанії.

Щоранку він прибирає сміття, яке зі своїх домівок викидають люди. Дізнається їхні історії з їхнього сміття. Адже воно, на відміну від людей, ніколи не бреше. Збирач сміття думає, що він невидимка. Та невдовзі в його житті з’явиться змучена тринадцятирічна дівчинка з бузковим чубом. Вона зазирне в темні глибини душі Збирача сміття. І побачить: полювальниця на мух – жінка, яка роками рятує інших жінок від насильства, – вже шукає його.

Тепер ці троє безіменних людей, замкнені кожне у власній в’язниці жахіть, мають зустрітися на краю безодні. Їхню долю вирішить озеро Комо, що кишить чужими таємницями та гіркими спогадами. Але, дивлячись у безодню, вони й не помітять, як безодня сама почне вдивлятися в них…

За жанровою приналежністю книга являє собою зразок психологічного трилера. Виписуючи історію трьох самотніх, асоціальних осіб, автор торкається вічних екзистенцій них проблем з типово італійською майстерністю. Сама назва твору відсилає нас до Фрідріха Ніцше та його незабутнього афоризму про душу людську та її взаємозв’язок із безоднею.